Міжнародний Комітет Четвертого Інтернаціоналу глибоко засмучений смертю ввечері 16 червня Естебана Волкова, онука Лева Троцького. Йому було 97 років. Волков помер у Мехіко, де жив з моменту прибуття до Мексики у 1939 році.
Хоча Естебан Волков особисто не брав активної участі в революційній соціалістичній політиці, протягом свого довгого життя він залишався глибоко вірним принципам та пам'яті свого діда та всіх членів його закатованої сім'ї.
Всеволод (його російське ім'я), що народився в Радянському Союзі 7 березня 1926 року, був сином дочки Троцького Зінаїди та її чоловіка Платона Волкова, провідного члена троцькістської Лівої опозиції. Батька маленької дитини було заарештовано та вбито сталінським режимом. Зінаїді дозволили залишити Радянський Союз із Всеволодом, її молодшою дитиною (відомою як «Сева»), щоб відвідати Троцького на Принкіпо, острові біля узбережжя Стамбула, де він жив у засланні.
Страждаючи від туберкульозу та депресії, Зінаїда наприкінці 1931 року поїхала на лікування до Німеччини. Вона мандрувала одна, у розрахунку те, що незабаром возз'єднається з Севою. Але 20 лютого 1932 року сталінський режим позбавив Троцького радянського громадянства. Включення до цього бюрократичного указу всіх найближчих родичів Троцького, включаючи Зінаїду і Севу, Троцький охарактеризував як «жалюгідний і дурний акт помсти мені особисто». Цей акт розважливої мстивості ускладнив особисте становище Зінаїди у Німеччині.
Без наявності громадянства знадобилися місяці, щоб організувати возз'єднання Севи з матір'ю. Але на момент приїзду до Берліна психічне і фізичне здоров'я Зінаїди сильно погіршилося. 5 січня 1933 року Зінаїда Волкова наклала на себе руки. У листі до ЦК ВКП(б) від 11 січня 1933 року Троцький виклав обставини смерті своєї дочки.
Сева, писав він, «встиг провести зі своєю матір'ю не більше тижня, як поліція генерала Шлейхера, за безперечними підступами сталінської агентури, ухвалила вислати з Берліна мою дочку. Куди? В Турцію? На острів Прінкіпо? Але хлопчик потребував школи, а дочка — постійного лікарського нагляду, нормальної сімейної та трудової обстановки. Новий удар виявився для хворої нестерпним. 5 січня вона отруїла себе газом. Їй було тридцять років.
Прихід Гітлера до влади менш ніж за місяць змусив Лева Сєдова, старшого сина Троцького, тікати з Німеччини разом із шестирічним племінником. У 1935 році Сева приїхав із дядьком до Парижа, де Сєдов керував роботою Четвертого Інтернаціоналу в Європі. У лютому 1938 року Сєдов був убитий радянською таємною поліцією (ГПУ), яка діяла на підставі інформації, наданої Марком Зборовським, її ключовим агентом у паризькій штаб-квартирі Четвертого Інтернаціоналу.
Після тривалої боротьби за опіку над дитиною, Сева приїхав до Мексики в серпні 1939 року і возз'єднався з Троцьким та зведеною бабусею Наталією Сєдовою.
Рано-вранці 24 травня 1940 року банда сталіністів на чолі з художником Давидом Альфаро Сікейросом вчинила замах на життя Троцького. Двері вілли в Койоакані, де жив і працював Троцький, відчинив Роберт Шелдон Харт, сталінський агент, який увійшов до лав американкою Соціалістичної робочої партії (Socialist Workers Party). Опинившись усередині території вілли, загін убивць відкрив кулеметний вогонь по спальні Троцького та його онука. У своїй розповіді про напад, під назвою «Замах 24-го травня» (відомий на Заході під назвою «Сталін шукає моєї смерті»), Троцький писав:
Коли постріли притихли пролунав голос онука, який спав у сусідній кімнаті: «Дідусю»! Цей дитячий голос у темряві під пострілами залишився, як найтрагічніший спогад цієї ночі. Хлопчик після першого пострілу, що перетнув по діагоналі його ліжко, як свідчать сліди у дверях та у стіні, кинувся під ліжко. Один із нападників, очевидно, у стані паніки, вистрілив у ліжко: куля пробила матрац, поранила онука в палець ноги і пройшла крізь підлогу. Кинувши відразу два запальні снаряди, нападники покинули кімнату онука. З криком: «Дідусю!» — він вискочив слідом за нами, надвір, залишаючи кривавий слід, і під пострілами перебіг у приміщення одного з охоронців, Гарольда Робінса.
Моя дружина кинулася на крик онука до його кімнати, яка виявилася порожньою. У кімнаті горіла підлога, двері та невелика шафа. 'Вони захопили Севу', - сказав я дружині. Це була найжахливіша хвилина. Постріли ще тривали, але вже далі від нашої спальні, десь у дворі чи безпосередньо за огорожею: мабуть, терористи прикривали відступ. Дружина поспішила загасити пожежу, що розгорілася, накинувши на вогонь килим. Протягом тижня їй довелося потім лікуватись від опіків.
Троцький і Наталя дивом залишилися живими після нападу, а 14-річного Сева не викрали. Але через три місяці наступний замах на життя Троцького досяг своєї злочинної мети. За ключового сприяння Сільвії Агелофф, ще одного сталінського агента, який працював усередині Четвертого Інтернаціоналу, вбивці з ГПУ Рамон Меркадер отримає доступ на віллу в Койоакані та до Троцького. 20 серпня 1940 року Меркадер здійснив свій замах після того, як Троцький запросив його до себе до кабінету.
Естебана Волкова був на віллі на момент нападу. Але він приїхав у будинок відразу ж після того, все сталося. В інтерв'ю, взятому в 2003 році, Волков згадував події того страшного пізнього вечора:
Я не розумів, що відбувається. Коли я зайшов до кабінету, то побачив пораненого Лева Давидовича, що лежав на підлозі, але охоронці та інші не дали мені підійти ближче. Мій дідусь сказав: 'Не пускайте Севу, дитина не повинна цього бачити'. Пізніше він востаннє перетнув сад — на ношах, які несли чоловіки-медики.
Естебан Волков залишався у Мексиці остаточно свого життя. Він підтримував близькі стосунки з Наталією Сєдовою до її смерті у віці 79 років у 1962 році. Він став інженером і досяг успіху в цій галузі. Волков одружився і залишивши по собі чотирьох дочок.
Естебан Волков пережив свого діда майже на 83 роки. Захист їм спадщини Лева Троцького знайшов свій найбільш значний вираз у його зусиллях щодо збереження музею вілли на Віденському проспекті в Койоакані, де великий революціонер провів останні 10 місяців свого життя.
Естебан Волков заслуговує на повагу як останній член сім'ї Троцького, який вижив, позбавлений батька, матері, дядька, діда і бабусі в результаті звірячих злочинів сталінського режиму. Він жив з Троцьким в останні роки життя великого революціонера, був поранений під час замаху 24 травня 1940 року, став свідком жахливих подій 20-21 серпня 1940 року і протягом 80 наступних років зберігав вірність соціалістичним принципам і пам'яті свого діда.